КОЗАЦЬКЕ БАРОКО В САКРАЛЬНІЙ АРХІТЕКТУРІ КИЄВО-ПОДОЛУ: ГЕОТУРИСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Анотація

Розкрито оригінальні архітектурно-туристичні особливості сакрального зодчества Києво-Подолу, яких він набув за часів гетьманства в Україні у XVII-XVIII ст. Після отримання Києвом Магдебурзького права в 1494 р. Києво-Поділ на декілька століть став найбільшим культурно-освітнім і релігійним центром України, що відобразилось у будівництві значної кількості сакральних об’єктів – церков і монастирів у стилі українського (або козацького, мазепинського) бароко. Цей досі недооцінений туристичний потенціал Києво-Подолу як некоронованої столиці гетьманської України XVII–XVIII ст. і як «заповідника» української середньовічної сакральної архітектури і є темою дослідження, результати якого презентуються у цій статті. Акцентований внесок гетьманів України, а саме Самійла Кішки, Петра Конашевича-Сагайдачного, Богдана Хмельницького та Івана Мазепи в розбудові середньовічного Києво-Подолу та його української церковної православної архітектури. Проведено порівняння архітектурних домінант середньовічного сакрального зодчества українського православного Києво-Подолу та римсько-католицького зодчества у м. Кам’янець-Подільський (XVII–XVIII ст.), які мають великий туристичний потенціал для розвитку й відновлення туристичної галузі в Україні після війни. Звернено увагу на недооцінення об’єктів сакральної середньовічної архітектури Києво-Подолу у стилі козацького бароко як для розвитку туризму в м. Києві, так і для виховання шкільної молоді на прикладі їхнього знищення за радянських часів і можливостей відновлення пам’яті про це в незалежній Україні (церква Миколи Доброго – ліцей № 100 «Поділ»). Підкреслено важливість розвитку туристичної дестинації «Києво-Поділ» з метою туристичного розвантаження середмістя Києва і його головної вулиці Хрещатик, окреслено геологістичний механізм такого розвантаження (використання пішохідно-велосипедного мосту, фунікулеру, метро, Алеї художників та Пейзажної алеї, системи сходів).